Кому Вниz Косар обрiєм Lyrics

На світанку його долоні ще не знають праці,
На світанку щедро серце його
Вмивається Богом, його чистим ім'ям.

З косарем його мертва сім'я.

Стояла його коса вістрям та й на північ,
Стояла іще з вечора, зігріта теплом долонь.
Тьмяний обрій крешуть два гайвори -
То знак болі серпневої пори.

Колотим небом - де висіяв цвіт,
Полтави степом - де впали зорі,
Йде заповітом старий світ,
Йде по серпневій порі.

Жевріє обрій - очі світу, точеним бринить лезом.
Співа жайвір над битим шляхом.
Косарі йдуть.
Небесним дзвоном віє спільна мета
Під сузір'ям Східного Хреста.

Колотим небом - де висіяв цвіт,
Полтави степом - де впали роси,
Йде заповітом старий світ -
То йдуть косарі на Покоси.

Андрій Середа

Пояснення

Косар - людина, яка стинає. Це працьовита людина, що робить власну справу. Але тут присутнє поняття не власне косаря, а якогось селюка.

Коса - це пам'ять про минуле України, тому, що в будь-якій нормальній державі косу ніколи не бачили і взагалі про неї читали в книжках. У нас постать косаря досі залишається містифікованою. З іншого боку коса, як ніколи використовувалась за Коліївщини, за Трясила, Полуботка та в інших повстаннях. Це одна з найстрашніших зброй.

З косарем його вбита сiм'я. Тут маленькими вкрапленнями нагадується, що справа його не дуже спокійна.

Стояла його коса, вістрям та й на Північ. Тут мої найкоханіші речі. Перефразую Бісмарка, я Росію ненавиджу більше, ніж люблю Україну.

Крешуть два гайвори. Це два ворони. В містиці України вважається, що вони з'являються до війни.

Полтавським степом, де впали зорі. Це згадка про Мазепу, про Полтавську битву.

Під сузір'ям Східного Хреста. Це символ східного обряду православ'я, до якого належали козаки. Хоча я їх більше вважаю протестантами, непрямо підтримуючими. У них було лише двоє святих - Святий Юрій та Богородиця.

То йдуть косарі на Покоси. Не просто покоси, а з великої літери, бо Покоси заради майбутнього.

Іншим разом про цю ж пісню:

Аж до смерку косар не відривав ніг від ниви. Довго чекала його суму тиха хата, сповнена голосінь. У закривавлені шибки стукотіли мертві діти, просились на цвинтар. Лише стривожена ніч була запрошена на похорони, де за священика правили ворони. Як схід сонця косар звівся над нивою. Зігнуте вістря коси, занесене у небо, різало повітря, неохоче опускаючись додолу. Коса зіткнулась зі стеблом і аж відскочила, пронизуючи повітря зойком. То косареві наснилась мертва сім'я. Звук, що йшов від коси, змусив його розплющити очі. Колись зігнуте вістря коси, що дивилось у землю, виструнчилось, зайшовшись бойовим гуком. То косарі сурмлять, ідучи на Покоси.